Пташиний театр (увертюра та перша дія)

 

Пташиний театр (увертюра та перша дія)

Пригоди синичок-сестричок і несподіваних гостей

Які чудові фільми про тварин показують 

по телевізору! Цікаво спостерігати те, 

що нам важко або навіть неможливо побачити 

на власні очі: стосунки між тваринами; 

як вони харчуються, виховують дитинчат, 

захищаються від хижаків; кумедні несподівані 

миті їхнього життя. 

Та чи насправді це нам недоступно?

Треба лише бажання, фантазія, трішки зусиль і… 

годівничка для пташок готова! 

«Ну й що тут незвичайного? 

Просто хорошу справу зробили — підгодували 

пташок взимку», — скаже дехто. 

Справді, слушна думка. Але у конструкторів їдальні 

для птахів є ще один цікавий привілей: 

у них завжди місце в першому ряду пташиного театру.

Сьогодні хочу поділитися з Вами спостереженнями за птахами минулої зими. 

Цьогоріч ми також повісили годівничку, 

тож пташиний театр відкрито…

Увертюра

Тільки почалися перші непевні осінні холоди 

в кінці жовтня, до кухонної кватирки підлетіла 

синичка. Сіла біля неї, поскакала 

по підвіконню туди-сюди, зазирнула у вікно, 

покрутила здивовано голівкою, ніби запитала: 

«Де ж годівнички? Чому смачненьким 

не пригощаєте? Забули?» 

І вимогливо постукала у вікно: «Не забудьте! 

Ми чекаємо!» І щодня більше синичок 

почало стрибати по гілочкам дерева навпроти вікна.

Здрастуйте, синички-сестрички! 

Незабаром їдальня відчиниться!

Прем’єра

Отже, цьогоріч, як і завжди, ми змайстрували 

двоповерхову їдальню для синичок 

(внизу — годівничка зі шматочками батону, 

вверху — сітка з маргарином) і повісили 

поряд із кватиркою кухонного вікна. 

День-два ніхто не наважувався пригоститися, 

але згодом синички осміліли і почали підлітати. 

Спочатку вони лякалися найменшого руху у вікні, 

швидко хапали щось і тікали на найближче дерево. 

Це дерево і стало для синичок пунктом 

спостереження. Збереться зграя птахів 

на гілочках і спостерігають: чи є щось 

у годівниці, чи нікого біля неї немає і чи ніхто 

з нас із вікна не виглядає. І якщо шлях вільний, 

найсміливіша (або найголодніша) пташка опиняється 

у їдальні: 

спочатку синички розпорошували лише маргарин, 

потім навчилися діставати крихти хліба. 

І так ми снідаємо і синички одна за одною снідають.

Розпробували наші гостинці, розібралися, 

як зручніше пригощатися, влаштували чергу 

і почалося… Одна пташка їсть маргарин, 

друга на гілочці готується, інші на гілочках 

вище сидять (їм ще довго черги своєї чекати). 

Раптом перша до нижнього поверху підлітає 

(виходить бутерброд — батон з маргарином — 

майже як у людей), друга швиденько 

до маргарину підлітає, вся черга на гілочках 

просувається. Перша схватила крихту батона — 

і на гілочку: тепер можна й поласувати 

(адже ніхто не заважатиме — всього ж 

достатньо) і снігом закусити 

(це у них виходить замість нашого чаю).

Коли проходила поруч із синичками на вулиці, 

здавалося, всі вони однакові. А спостерігаючи 

за ними, впевнилася, які всі різні на вигляд: 

є синички як кульки 

(такі круглі, навіть шиї не видно, тільки ніжки 

стирчать), є великі поважні птахи 

(інші їм завжди місцем поступаються), 

прилітають і кілька маленьких синичок 

(напевне, це підлітки, вони довго затримуються 

біля годівнички, ніяк наїстися не можуть), 

а от і синичка-красуня, як балеринка — 

струнка, хвостик красиво вигнутий, довгі ніжки, 

на голівці пір’ячко переливається, а от ще одна 

величезна, але на кульку не схожа.

Спочатку кожна синичка їла окремо, і навіть 

маленькі синички нікого поруч із собою 

не пропускали, потім зрештою зрозуміли, 

що місця достатньо, і почали з усіх боків 

чіплятися за сітку і їсти навіть втрьох 

одночасно. Вони стали спокійніше ставитися до 

нас і лише різкі рухи біля самого вікна їх лякали…

Знайомимося ближче

Та трапляються у синичок і «накладки»: 

усі місця зайняті, а ще одна синичка вже 

до годівнички підлітає. Сісти їй немає куди, 

а повертатися на гілочку не хоче: швидко-швидко, 

як колібрі, махає крильцями і висить у повітрі, 

черги чекає, а на підвіконня сісти чомусь не хоче 

(мабуть, спочатку головне — їжа, а вже потім — 

насолоду діставати).

Тепер їдять наші синички неспішно й у віконечко 

на нас поглядають: як ми там живемо, що і як робимо, що цікавого 

є в наших оселях. «Та все це краще видно, 

якщо зазирнути прямо у кватирку!» — 

збагнули синички і почали сідати на 

дерев’яні деталі вікна і зазирати. 

Якось, коли кватирка була відчинена, 

вони так зацікавилися, що мало в кімнату не влетіли.

Вранці прокидаємося і чуємо: «Тук-тук, тук-тук-тук!» 

— це синички перевіряють, чи прокинулися ми, 

чи не забудемо вчасно їжу для них приготувати. 

Вони ж рано прокидаються і їсти хочуть: холодно 

на вулиці, а такі делікатеси не на кожному кроці 

трапляються.

Освоїлися синички. Вранці поважно підлітають 

до нашого віконечка, перевіряють, чи насипали 

ми крихти в нижню годівничку. Чи буде чим 

закусити? І на сіточку, де маргарин, 

сідають, зручне місце вибирають. Одні головою 

вниз їдять, інші збоку підлаштовуються, ще 

інші за мотузочку лапками чіпляються і знизу 

маргарин дзьобають. Усі собі місце знаходять!

Глядачі на вулиці

Отже, у синичок свято: коли хочеш — 

можна пригоститися справжніми делікатесами — 

тут тобі і перше, і друге, і подивитися є на що, 

та й себе показати можна (про всяк випадок — 

тут люди ж дивляться, усміхаються, 

фотографують — тож краще причепуритися). 

Якщо крихта впала, не біда: горобці чи ще хтось підберуть, не царська 

це справа їжу з доріжок піднімати.

Величезні ворони з нижніх гілок поглядають: 

мабуть, заздрять (як смачно!), але ж їм великим 

і незграбним не втриматися на годівничці, 

тож нехай позаздрять. Треба бути на сторожі, 

аби на гілках ворони смачних крихт не забрали — 

вони можуть!

А горобчики дивляться на синиччине свято 

і заздрять: «І нам хочеться! Ми ж трохи  схожі 

на синичок, і нам смачненького хочеться! 

Може спробувати?!».

Та не так це легко, як здається. 

Біля годівнички нелегко втриматися, 

а з підвіконня не дістати хлібних крихт. 

Горобчики і так і сяк пробували, та ніяк 

не виходить. Лише одна надія, що у синичок 

щось додолу впаде. 

Тож доводиться горобчикам поки-що глядачами бути.